[i]/секстина/[/i]
В білій шовковості кіс
Кінь розчинився, мов щез.
Білого вершника ніс
Риссю до білих вершин,
Падала білим дощем
Чуйність із білих хмарин.
Хто скривдив білу красу?
Спокій шукаєш чому?
Серце зім’яв білий сум,
аж крижаніла в Ній кров:
Вірила дарма Йому –
Іншу коханий знайшов…
Слалась туманом печаль
З білих шовків-скатертин.
В тихій задумі мовчав
Білої вершниці кінь:
Тільки б її віднести
Геть від сумних потрясінь.
«Щастя бажаю тобі!
Глянь, сяйва – біла краса…» –
й Та, попри тугу та біль,
Шию коня обійма…
Вершниця й білий рисак
В білий неслися туман.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928369
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.10.2021
автор: Білоозерянська Чайка