Мріяла берізка, щоб клен доторкнувся
до її грайливої руки.
І сама до нього часто простягала
свої ніжні руки-гілочки.
А клен усміхався. Так хотів обняти…
Та росте далеко. Не дістать.
«Підростай, берізко!- шепотів кленочок.
Час прийде, нам треба почекать.»
Раділа берізка тим словам кленовим,
вірила все більше з кожним днем.
Одягнув кленочок святкову сорочку,
збудеться бажання їх тепер.
Осінь- чарівниця розсипає чари,
тихо ходить, листям шелестить.
Ось злетів кленовий листок золотавий,
на долоньці-гілочці тремтить.
Ніжиться у ласці кленовій берізка,
відчуває рук його тепло.
Її зігріває дотик золотистий,
на його чекала так давно.
Дивиться у очі кленові берізка,
бачить його усмішку ясну.
Часто так буває, що дарує осінь
тим, хто любить, сонячну весну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928439
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.10.2021
автор: Надія Башинська