Це дивне життя, дивне, дивне:
Як диван розхристаний, як небо димне,
Як риба, що в безвість пливе на дно,
Як я, як я — у твої обійми.
І коли на крок, на крок, на два
Підходиш до нього — здаються ближчими,
А тому не такими захопливими дива,
На крок чи на два — не таємничими.
Люблю тебе, знаєш, я — і не люблю,
Вгадую риси знайомі, і втому.
Розчинитись в тобі, це пролити свою ріку,
До твоєї ріки, а тому я в тобі не потону.
Ти станеш знаком окличним, знайомим знаком,
Для повені в зливу і злих у мені стихій,
А потім так тихо, як нота в кімнаті пустій –
Зникнеш.
Зникнеш.
Зникнеш
З гірким осадком.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928482
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.10.2021
автор: Володимир Каразуб