Зіниці нещадного моря

         «Тільки  море  здатне  дивитися  в  обличчя
             Небу…»
                                                                     (Йосип  Бродський)

Море  має  на  диво  колючі  очі,
Море  не  дивиться  –  глипає
В  зіниці  кожної  хмари-черепа
Висмоктуючи  з  неї  вологу,
Жадібно  забираючи  те,  
Що  колись  дарувало.
Тільки  море  
Своїми  очима-водяниками
Здатне  сміливо  дивитися  
В  обличчя  одвічного  Неба  –  
Злого  свідка  наших  нещасть,
Мовчазного  пророка,
Що  знає  майбутнє
Всіх  і  кожного  –  
Навіть  чорних  каменів
З  яких  єретик-невдаха
Мурує  собі  вічне  ложе.  
Тільки  море  ніколи  не  плаче
Коли  читає  по  зорях
Прийдешні  дні  і  години.
Тільки  в  зіниці  моря
Небо  інколи  зазирає
Щоб  милуватися  трішки  собою
(Небо  трохи  Нарцис  –  
Щоп’ятниці,  але  не  скорботної).
Море  відчуває  себе  колискою:
Кров  солона  в  кожному  з  нас
Відлунює  шаленому  буревію.
Море  відчуває  себе  могилою:
Ковтає  кожного  неприкаяного
Мандрівця  солоного  вітру,  
Що  напинає  вітрило
І  кидає  землю  гостинну,
Ловить  лускатих  мовчальників,
Шукає  щось  там  за  обрієм
І  знаходить  собі  спокій
В  глибинах.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928495
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.10.2021
автор: Артур Сіренко