Запросила осінь в гості,
Усі пори року.
Сама сіла на помості.
Все ж вона нівроку.
Стіл накритий ще з учора,
Скатертина біла.
Повна наїдків комора,
Плитку запалила.
Закіпає чай пахучий,
Чайник щось сердитий.
Сидять гості балакучі,
Ду́мками всі вбиті.
День народження справляє
Осінь золота.
Непогано виглядає,
Хоч й не молода.
Вже на пенсію зібралась,
Роки вже не ті.
І так хитро посміхалась:
Буду в самоті.
Трохи золота зібрала,
Є ще і срібло.
Із сльозами це сказала:
Хто з вас дасть житло?
Подивились всі уважно,
Де ж тебе подіти?
Це питання легковажне,
Є у кожного з нас діти.
Розпустила осінь сльози:
Отакі ви друзі?
Впали сльози на підлогу...
Всі були в напрузі.
За вікном все чув це вітер.
Вигнав гостей з хати.
Витирав він сльози- бісер,
Будем разом бідувати..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928896
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.10.2021
автор: Н-А-Д-І-Я