Весна проклюнулась.
Інстинкт включився.
Як лелека,
Майнув ти лагодить своє старе гніздо.
Навколо - височінь висока
й далечінь далека.
Є час поміркувати і про се й про то.
Тебе навиглядались вдосталь
абрикос і вишні.
Під ними натоптали зайці й кабани,
Стежки проторувавши
в снігах грузьких торішніх,
Згубивши щось, шукали по весні вони.
Коли і хто, і як
одного разу все це зробить:
Затопить пічку вчасно, вимете сміття.
Ти сам собі і найманець, й хазяїн -
давній клопіт,
Що розтягнувсь, як шлях у просторі життя.
Тебе Всевишній не дарма ж
поцілував дуплетом -
У тебе нарівні і пензель, і перо:
Художником не хочеш бути,
будь поетом.
Не хочеться віршів, берись за полотно.
Для тебе полотно - земля,
на ній грядки зелені,
Червоні помідори - а чим не натюрморт?
Грядки як ті рядки із слів,
що вкоренились в землю.
І кріт коректором не зайде в твій город.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929351
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.10.2021
автор: Рунельо Вахейко