Не спішіть, мої роки,
Дуже вас благаю,
В голові снують думки,
Записать їх маю...
Та, на жаль, мої роки,
Щось мене не чують...
І летять, як і думки,
В просторах танцюють...
На папір я їх кладу,
Кожної години,
І вірші, й прозу пишу,
Я майже щоднини...
Я радію, що встаю
З постелі щоранку,
Свою живність накормлю,
Ще й зроблю зарядку...
Не роботу вже не йду,
Я пенсіонерка,
На городі все згребу,
Щоб був, як цукерка...
До будинку провернусь,
Наведу порядки,
Квіти хатні всі поллю,
Наварю вівсянки...
І поснідаю, й поп"ю,
Чи кави, чи чаю...
Ручку в руки я беру,
Знов писать сідаю...
Так ідуть за днями дні,
Місяці і роки,
І не сумно жить мені,
Хоч я й одинока...
Від дітей прийму дзвінки,
Та ще й від онуків,
Оживуть мрії й думки,
Зникнуть болі й муки...
Щодня Богу я молюсь,
! його благаю,
Зупинить поміг війну,
Й вірус цей незванний...
Хоч спішать мої роки,,
Я їх не спиняю...
А свої мрії й думки,
На папір вкладаю...
Так складаються вірші,
І проза буває,
А ще я пишу й пісні,
Й сама їх співаю...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929552
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.10.2021
автор: геометрія