Терплю, яким би тоном говорили....
А кажуть я уже пишу не в тих тонах.
Чомусь повинна кожному годити,
Немає часто хто поваги й у словах ...
Я, виявляється, умію нахамити,
Навіть тоді, коли насправді промовчу,
Мені ж порадять, як повинна жити,
Якщо бува душею занімілою кричу...
Психологи тепер великі є довкола,
Що навіть в текстах відчувають тон,
Самі ж не підбирають часто слова,
Чи не знімають з голови "корон"...
Не смію навіть думати й мовчати,
Бо раптом хтось відчує, що не так...
Додумає, хотіла що, мабуть, сказати,
Чи поглядом не той поставить знак...
На жаль лиш підлабузники в пошані,
Дозволено їм завжди все і досхочу...
Мені ж гріхом, щоб бути в тому стані,
Коли пишу, про що і в снах мовчу...
© Іванна Осос
#поезія_Іванна_Осос
04.11..2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929909
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.11.2021
автор: Lilafea