В осінніх димах є насправді своя чистота

В  осінніх  димах  є  насправді  своя  чистота.
Є  щось  первозданне,  тому  аж  ніяк  не  зворотне.
У  напівпрозорості  часу,  що  листя  всотав,
побачиш  надію  —  німу  павутинку  —  і  вкотре.

За  межами  міста  вдихаєш  легенями  світ:
стоїш  на  узвишші,  а  нижче  —  розлогі  левади.
Село  —  найдорожчий  для  серденька  видимий  плід,
який  при  морозі  на  гілці  дає  собі  раду.

Спускаєшся  вниз:  меланхолія  коней,  лошат…
І  сили  не  маєш  відмовити  власній  природі:
підходиш  і  гладиш  -  дарма,  що  є  шанс  відкоша  —                
і  хто    із  нас  більше  радіє  миттєвій  свободі?

Хвоста  підібгавши,  потягся  розкошланий  пес…
Навскіс  поглядає  рисак  вороний  —  ставний  мерин.
А  ти  почуваєшся  так,  наче  вмер  і  воскрес.
І  саме  для  тебе  цей  вечір  сивіє,  мов  терен.

Фото  авторське.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929910
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.11.2021
автор: Надія Позняк