Не ходжу вже на роботу,
Хоч за нею і сумую,
І живу у світі цьому,
І надії не втрачаю...
Мені, звісно, бува сумно,
Що суспільству не потрібна,
Просинаюся не пізно,
І живу, як птаха вільна...
Я ловлю усі моменти
У безмежному просторі,
Не чекаю компліменти,
Живу тихо, як у морі...
Споглядаю я природу,
Чисте вдихую повітря,
На городі я працюю,
І нікому не підзвітна...
Колупаюсь в інтернеті,
Там знаходжу щось цікаве,
І ловлю живі моменти,
І з собою не лукавлю...
Все частіш пишу я вірші,
Й книги, звісно, я читаю,
І пишу я оповідки,
І казки бува складаю...
З телефоном теж дружу я,
Дзвонять рідні мені й друзі,
І завжди я пам"ятаю,-
Не одна я в цій окрузі...
Телевізор теж дивлюся,
Дітей й внуків виглядаю,
І радію, і любуюсь,
Коли хтось з них приїжджає...
Ще забула написати,
Що й пісні люблю складати,
Їх співають друзі й діти,
Це мені приємно знати...
Не ходжу я на роботу,
Та не дуже вже й сумую,
Не одну маю турботу,
І пишу я, і працюю...
Як зуміла написала,
Вам про себе баба Валя,
Все по правді я писала,
І нічого не збрехала...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929926
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.11.2021
автор: геометрія