Моїм життям занадто складно жити тобі, може...
Не забирай шиття своє із жил моїх, попро́шу.
Візьми з собою, збережи в яскраве сьогодення,
Тримай у серця й діставай для кращого натхнення.
Не забувай про миті, як разом, так і порі́зно,
Кохання ж-бо - то зброя від негод доволі грізна.
Не стачить сил дійти - то зазирни у сокрове́нне,
Обдасть тебе, мов жа́ром, - затріпоче знову, зверне...
Не забирай шиття своє, не ріж поло́тна знову.
Ти зрадиш своїм принципам та розпочнеш розмову
Про вічне та живе, а також варте зауважень.
Не забирай життя. Не полишайся нових вражень.
Моїм життям занадто складно жити тобі, вірю.
Мені завжди теж варто упокорити і звіра,
Що полонить тебе, можливо, скорюючи розум...
Хоча... Живи як є... Я не складав тобі загрози...
Хоча, живи як є, своїм життям різноманітним.
Вбирай у себе барви всіх пахучих первоквітів,
Зважай на кожен промінь, що впадає щойно в око,
Живи, буяй, отримуй все, в чім ти не одинока.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930214
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.11.2021
автор: Володимир Науменко