Покликала осінь в дорогу,
Складаю у торбу роки.
Всі статки збираю убогі,
Знов плачуть від суму свічки.
Від ноші зігнулись рамена,
А треба, а треба іти.
Стезя вкрита листям із клена.
Заради якоїсь мети
Покликала осінь в дорогу.
Приймаю її вічний зов.
Вклоняюся рідним порогам –
На весну повернуся знов.
Із першою брунькою віршів
Прийду, щоб розцвів справжній сад.
Я вийду з зимової тиші
З намистом пташиних рулад.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930287
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.11.2021
автор: Шостацька Людмила