Гразюка, сморід в Варанасі.
Священний каламутний Ґанг
Індуси славлять у екстазі,
Померлих розтрусивши прах.
І що заможні, що злиденні -
Не рік, а може все життя,
Чекають смерть свою смиренно,
Щоб обрести нове життя.
Хіба хотів такого Шива?
Яку в житті він бачив суть?
А що - індуси? Всі - щасливі,
І п'ють із Ґанга каламуть.
І моляться безперестанно,
Змивають з себе бруд, як гріх.
А Шива гляне, - і старанно
Помолиться Творцю за них.
Та чи почать й собі молитись?
Як бути, Боже, подивись -
Що діється, - куди подітись?
І що чекає - прірва? вись?
Терпіння, сили брати звідки?
І я б почув, напевно, чітко:
"Поки не пізно - приберись
І доведи хоч щось до ладу,
Зберігши душу від розпаду,
Бо сенс земного променаду
Все ж розгадається колись".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930324
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.11.2021
автор: Рунельо Вахейко