Людина комп'ютер,
Найдосконаліший, найсучасніший
Неповторний, дивовижний,
Але правда він є грішний.
Не погрішний, не повільний,
Він ресурси пожирає,
Землю нашу обідняє, розоряє.
Випромінює у Всесвіт
Те, про що і сам не знає.
І сім чакр " сім Я" він має.
То чому ж людиномавпа
Як компютер не рахує ?
Та в ілюзії прямує ?
То чому ж він по життю так
Плазує та гальмує ?
Були Ази, стали - цифри.
Були мнемоказочки,
Стали стовпчики й хрести.
Нас ведуть до рисочки
Ці ікси та ігреки.
Додавали й примножали,
А в наш час нас розділяють.
Те , що є - те й віднімають.
Нас по новому вже вчать
В масці їсти, в масці пити,
Нас по новому вчать жити.
Математики мовчать,
Нас компютери вже вчать.
Жаль ми гратися лиш вмієм
І хоч цьому ми радієм.
Мам, я трошки ще пограюсь.
Пару монстрів порішу.
Мам, я зовсім не грішу.
До життя я вже готовий.
Карабін я прикупив,
Пару монстрів застрелив.
Мам, не бійся, я з тобою !
Ми у грі, нам ці монстри не страшні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930375
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.11.2021
автор: oreol