Ми забуваєм запах хліба,
М"яса і сала не їмо,
Ще, слава Богу, є картопля,
А то вже вимерли б давно...
Ми не їмо ковбас і риби,
І, навіть, тюльки не їмо,
Живем у рідній Україні,
Точніш, існуєм, не живемо...
Делікатесів теж не з"їли,
Не п"єм горілку і вино,
Нам не дають давно зарплати,
А ми все ж якось живемо...
А цього ж року все вродило:
Жито, пшениці і буряк,
Та ми, пробачте, як ті свині,
Їмо не те, живем не так...
Ми ще звемося українці,
Картоплю їли і їмо,
А м"ясо й сало урядовці,
За нас вже з"їли все давно...
Дітям цукерок не купляєм,
Не даєм гроші на кіно,
Й для них картоплю жарим, варим,
Й здоров"я хочем, щоб було...
Де вже там думать за культуру,
Чи як підвищить інтелект,
Книги здаєм в макулатуру,
І не виписуєм газет...
Немає діла вже нікому,
Як на роботу ми йдемо,
Ні, не живем ми в світі цьому,
Лише існуємо давно...
Не дай нам, Боже, захворіти,
Ліків нема за що купить,
Можливо скажуть депутати,
Як же у світі далі жить...
Нам обіцяють вимкнуть світло,
Не дати воду і тепло...
Чи там вгорі всі подуріли?
Ми й так вже скоро помремо...
Не допоможуть нам в цім світі
Ні мер, ні партсекретар,
Вони вгодовані і ситі,
А нам, хоч з голоду вмирай...
Не страшно нам тепер померти,
Як так у світі цьому жить,
Та й обіцяє мер Котенко
Допомогти похоронить...
Написано в 90-х роках, і прочитано на міському мітингу...
Не осудіть прошу суворо, писалось майже на ходу,
Коли навчання припинили, й на мітинг йшли в центр міста...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930424
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.11.2021
автор: геометрія