От що за звичка – колупатись в людях?
Щоб витягти всі нутрощі назовні.
Логічно ж, що алмазів там не буде,
Бо навіть в сльозах домішки – солоні.
Фасад красивий: вдягнені, умиті,
По переробці гумусу, заводи.
Манерами, начитаністю світять,
А колупнеш, лице – звіряча морда.
Сама така – зроджу до унітазу
Таке тепленьке, рідне – не дитятко.
Змиваю, відрікаюся одразу.
Це таємниця. В сейф. Сургуч. Печатка.
Що ж, резюме складного монологу:
Допоки шлях життєвий не скінчився,
В собі знайти, зростити сі́м’я Бога.
Людина – доки учиться і вчиться.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930545
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.11.2021
автор: Пісаренчиха