Бетон, бур’ян і вітер. Більш нічого.
Тролі-терміти вигризли метал.
Поїду, морок лиш спаде з дороги
Вклонитись тіні подвигу у ноги.
Я вірю, що відчую їх астрал.
Я вірю: вони там, не заховались,
Своїх позицій вої* не здають.
Кістками росіян собаки грались,-
Загарбників чатує така напасть.
Смерть на своїй землі – своя, хоч й вб’ють.
Своя земля: впадеш – зійди росою,
Кленком веселим сонечко зустрінь.
Хіба злякає жіночка з косою,
Вояку, що молився перед боєм.
Поїхати я мушу на уклін.
*вой – воїн, що героїчно загинув, захищаючи свою землю. В слові «полеглий» не відчуваю ні геройства, ні подвигу.
Вірю кулеметнику 93 бригади, який писав про те, якби росіяни бачили, як обгризені черепи їх солдат тягають собаки по злітній смузі, вони б інакше дивилися на цю війну.
У війську загарбників не може бути побратимства. Їх філософія: вбити господаря – пограбувати дім. Той хто поряд – конкурент, і цей конкурент не тверезий, цинічний, жорстокий, неадекватний.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930636
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.11.2021
автор: Пісаренчиха