Є лиш в Росії нафта й газ,
Та це чомусь не тішить нас.
Ще є Кувейт і Емірати,
Ірак, Іран, Великі Штати.
Всі інші до “труби припали”,
Давно вже нафту так сосали.
Немає на землі вже тиші,
Пора прийшла, ресурси вийшли.
На Сході голод й мор лютують.
В других краях - злі урагани,
Й вітри великі, сильно дують,
Земля врожаю не дає,
Чи дощ іде. Потоками водиця льє.
А то, нема води - задуха,
Чи то страшніш біда - засуха.
Тому звичайно в тих краях,
Життя таке собі, не Ах.
Хтось утікає до Європи,
Чи то в Америку галопом.
Там кажуть можна не робити,
А лиш на допомогу жити.
Європа, Штати та й Канада,
Гостям таким не завжди рада.
Бо про своїх повинні дбати…
Там ширяться чутки. Дебати,
Такі уже, та щей живучі...
Недобрі і завжди колючі.
Отож, в “Раю” не гарно все,
Буває, Зло і їх трясе...
Бунтують антиглобалісти,
“Зелені”, також люблять їсти...
А тут, така ось незадача,
Ресурсам всім "гаплик", нестача...
Повітря будуть на годину,
Давать на кожную родину.
Водицю будуть продавати,
А Людство стануть “чіпувати”.
Ну, тобто все, скінчивсь "безвіз",
Та й щоб без черги хтось не вліз.
І не вхопив, щоб навіть трішки,
Не кажучи уже про лишки.
То не біда чи горе. Всюди,
Є на землі розумні люди...
Які такі проблеми знають,
Й для рішення ідеї мають....
Один такий чи Маск чи Макс
Він в голос каже: “Треба нас,
Переселити всіх на Марс!”.
Звичайно, то не всім годиться,
Бо поки це як сон, як сниться.
Тут хтось згадав, чи твердо знає,
Де є земля, яка гуляє.
Адже, три четверті землі,
Лежать у глибині, в імлі.
Ото б ті землі на дні моря,
Перетворить в лани і поле.
Велике поле розорати,
Тоді біди вже зась, не знати...
Ні! То не так, бо кажуть інші,
Новини є, і трохи гірші...
Що там десь глибоко, на дні,
Істоти десь живуть одні.
Живуть в воді цікаві хлопці,
Що звуться дивно - Посейдонці .
Істоти дивний вигляд мають...
Від того не переживають.
Їх вигляд подивує всіх,
Бо зовні, то є страх і сміх.
Так їх описували греки,
В ті давні вже часи, далекі.
Хто бачив, кажуть жабенята,
Усі, чоловіки й дівчата.
Але в них інтелект, високий,
Знання й уміння теж глибокі.
Працюють, щей відпочивають,
А із води все добувають.
В воді є золото й метали,
Такі, що ми про них не знали.
Ще й нових елементів ряд,
А може й цілая таблиця,
Що людям на Землі не сниться.
Ті що потонуть кораблі,
Не просто так лежать в імлі.
Їх на частини розбирають,
Ще й технології вивчають.
Цікаво те, що“Жабокряки”,
Не сплять в воді неначе раки.
А водні гладі розсувають,
Й над океанами літають.
Комусь побачить пощастило,
Їх дивнеє для нас вітрило.
Хто бачив, то казав воно,
Як сумнозвісне НЛО.
По небу носиться, вражає.
І раптом в глибину пірнає.
Отож бо, зайнято вже й море,
То це вже не біда, це Горе .
Прийдеться все ж таки на Марс,
Комусь переселяти нас.
А там, колись казав Уелс,
Сховались марсіани десь.
Тож ніч пройшла, пора, проснувся,
Та від нестями схаменувся.
Ото таке пусте присниться,
Коли вночі погано спиться.
© В. Небайдужий. 2021 рік
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930678
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.11.2021
автор: Небайдужий