1.
Холодні промені падуть у зимні роси,
У листі губляться, неначе у перині.
Не треба сліз, що так прийшла нежданно осінь,
Бо то не осінь, то життя таке невпинне.
Приспів.
Наче листя у вальсі, кружляють у згадках дві долі.
І обличчя, і тіні, і погляди, і голоси.
Повернути б на мить у минуле й напитись доволі,
Тих емоцій колишніх, кохання твого і краси.
Наче сон, день за днем, пролітають і губляться в часі.
Все відходить помалу, стираючи з пам’яті слід.
Час минає, минає… Несеться, мов коні гриваті,
Тільки іскри летять з-під гарячих нестримних копит.
2.
Стою, закривши очі, слухаю тумани,
Ловлю зіницями ще літепле проміння.
До тебе тягнуся, крізь відстані руками,
Крізь листопади і крізь перший синій іній.
3.
Кричу тобі, та ти мене чомусь не чуєш:
Впадуть сльозами в перший сніг останні рими.
Мене зима у білі скроні вже цілує,
Та уві сні завжди біжу в твої обійми.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930702
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.11.2021
автор: Наталя Хаммоуда