Народження нового дня...
Сяйво, яке тільки-но заявило про себе...
І ніби зорі нікуди не ділися,
тільки сонячний промінь їх на мить заховав від людського ока.
І так уже не одну тисячу, мільйони років...
Якась мить, і усе знову оживає,
приймає сонячний промінь,
радіє.
У якійсь віддаленій частині планети
якийсь чоловік у цю мить натиснув на сигнал автомобіля,
незадоволено застрягши у заторі;
якась жінка вдихає повільно повітря та правильно циркулює його крізь повільні вправи йоги;
тільки-но з’явившись на світ якесь дитя відчуває перші промені нового свого дня,
яке тепер не сприйматиме через оболонку матері -
межі свого і материнського світу,
а насправді,
вживу,
сама.
Хтось навмисне пропустить світанок,
поспавши довше через надто перегружену непотрібним минулу ніч,
але тільки не ангели,
які навіть якщо власник їхньої тлінної оболонки спить у ту мить –
не можуть відвести свого погляду від прекрасного сонця,
яке їм нагадує їхню домівку.
Ангели, у порівнянні з вічністю, тільки тимчасово з людиною,
вони беруть сили у світанковому сонці від Творця,
який тимчасово доручив їм охороняти кожну людину для себе,
але за допомогою мелодії світанку,
яка звучить через фанфари,
ангел набирається для себе тієї сили,
що нагадує мить натхнення для кожної творчої особистості –
візьми і починай творити,
де б ти, людино, не була і що би у ту мить не робила.
Це вища сила піднесення,
тепла,
неймовірної пристрасті, яку ні вгамувати, ні задовільнити.
Птаха на світанку співає не так, як протягом дня.
Ті перші звуки нового дня,
те неймовірне звучання оркестру природи...
Ще якусь мить назад цвіркунці перегукувалися,
вдалині можна було почути навіть квакання жаб,
але це раптово кудись поділося,
зазвучав удалині соловейко,
на підвіконнику зацвірінькали ластівочки,
сперечаючись із горобцем чи ще якоюсь дрібною пташкою.
Вони співатимуть не якусь мить,
а певний проміжок часу.
Тільки прислухатися...
Про що вони сперечаються?
Вони навмисне шукають якусь високу траву,
у якій багато роси, що дає їм можливість помитися або напитися води;
чи навпаки – поживитися тими,
хто цілу ніч легковажно поводилися,
були голослівними,
а на світанку кудись зникли…
Де той цвіркунець,
світлячок,
жучок -
які так сперечалися?..
Типові хейтери чогось або когось,
а коли приходить час діяти – зникають,
немов спам якоїсь важливої системи або вірус.
Світанок не схожий на жодне явище природи чи стан.
Він особливий тим, що він є,
що він у черговий раз переміг на якусь мить ніч,
щоби дати життя усім природнім організмам,
які цього потребують.
Не тільки соняшник показує своє обличчя сонцю,
щоби чимшвидше дозріти,
це робить кожний живий організм,
квітка,
листочок,
травичка,
навіть отой малесенький жучок – сонечко,
який тільки умив у росі свої крильця та лапки і готується злетіти уверх,
а коли за ним дивитися доки дозволяє зір –
здається,
що таке далеке сонце,
яке тільки з'явилося над горизонтом –
прийняло його до себе.
Так не буває!
Жодна комаха,
жучок чи птаха – не можуть долетіти до сонця,
але інколи варто відключати здоровий глузд,
особливо коли починається асоціація,
починаються роздуми про мить,
яка ще буде і буде,
але це вже буде не та мить.
Скільки за життя люди милуються сходом сонця?
Чому люди міняють ніч на світанок не розуміючи, що тільки світанок вартий того,
щоби його зустріти?
Тільки одиниці милуються ним,
черпають енергію,
п'ють свіжозаварений чай або каву і весь час кудись спішать.
Так заметушилися, що не встигають жити.
Найпрекраснішу пору доби вони не встигають зустріти із насолодою,
а інколи так хочеться усе забути,
накрутити будильник навмисне на ту першу мить нового світанку,
вийти у сад,
опертися на орожу і вдихнути ту неповторну мить,
яку ще ніхто не встиг забруднити паленим листям, травою, сміттям...
Тільки не зараз, тільки не у ту мить,
коли сонце повністю вийшло над горизонтом,
коли воно дало зрозуміти,
що прийшов новий день,
а, отже, пора жити,
творити,
радіти,
надіятися на краще.
Самому творити цей день і не дати нікому його зіпсувати.
© Назарій Андрійчук
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930708
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.11.2021
автор: Андрійчук Назарій Володимирович