Придумала любов в чиємусь серці,
Що визріла в кутку, мов колосок,
Щасливою побігла по веселці,
Здавалося, злітаю до зірок...
Фантазії із мріями з'єднались,
Вночі раптово сонечко зійшло,
Метелики навколо поз'являлись,
В душі усе співало і цвіло.
Придумала любов, яку плекала,
Плекала цей порожній колосок,
І цим себе нещадно покарала,
Спустилася на землю з-під зірок.
А може, не спустилася, а впала,
Душа в синцях дивилась в небеса...
І сонечко вночі фантазувала,
В очах сумних замріяна сльоза.
В якій, немов у люстрі пролітали,
Ключем рядки розкаянь і зітхань,
А десь думки фігурки вирізали
З протертих, зовсім марних запитань:
Чи ця любов була в чиємусь серці?
Чи зрів в кутку насправді колосок?
Чи бігла я щалива по веселці?
І чи злітала в мріях до зірок?
Чи так...чи ні...чого тепер гадати,
Життя біжить, летить невпинно час,
І ми не всім свій колос можем дати,
І є ті колоски, що не для нас...
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930842
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.11.2021
автор: Sukhovilova