Колосок…

Придумала  любов  в  чиємусь  серці,
Що  визріла  в  кутку,  мов  колосок,
Щасливою  побігла  по  веселці,
Здавалося,  злітаю  до  зірок...
Фантазії  із  мріями  з'єднались,
Вночі  раптово  сонечко  зійшло,
Метелики  навколо  поз'являлись,
В  душі  усе  співало  і  цвіло.
Придумала  любов,  яку  плекала,
Плекала  цей  порожній  колосок,
І  цим  себе  нещадно  покарала,
Спустилася  на  землю  з-під  зірок.
А  може,  не  спустилася,  а  впала,
Душа  в  синцях  дивилась  в  небеса...
І  сонечко  вночі  фантазувала,
В  очах  сумних  замріяна  сльоза.
В  якій,  немов  у  люстрі  пролітали,
Ключем  рядки  розкаянь  і  зітхань,
А  десь  думки  фігурки  вирізали
З  протертих,  зовсім  марних  запитань:
Чи  ця  любов  була  в  чиємусь  серці?
Чи  зрів  в  кутку  насправді  колосок?
Чи  бігла  я  щалива  по  веселці?
І  чи  злітала  в  мріях  до  зірок?
Чи  так...чи  ні...чого  тепер  гадати,
Життя  біжить,  летить  невпинно  час,
І  ми  не  всім  свій  колос  можем  дати,
І  є  ті  колоски,  що  не  для  нас...
***

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930842
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.11.2021
автор: Sukhovilova