Пливуть дні за днями в сизі тумани
Рікою молочний океан розлився.
Б'ють на сполох вітри у барабани
Що йде зима... Листопад, зажурився.
Він стоїть самотній в саду осіннім
Немов би старець обшарпаний, обдертий.
Промок одяг під дощем в листі тліннім,
як святий монах зі світом є відвертий.
Нічогісінько не видно ні на крок
Осінній день поволі іде у зиму.
Скурив від холоду пачку цигарок
І задихається від їдкого диму.
Падають вниз кароокі каштани
Лежать в похилій отаві на долині.
І осінній день на очах, як сніг тане...
Та дякує, за все осені Богині.
Всім нам дано прожити одне життя
Милуватись барвами саду й лісу.
І мережити мрії в срібне ниття,
щоб не закривати у світ завісу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930873
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.11.2021
автор: Чайківчанка