КАЗКА ПРО КОЛОБКА ( частина 2, ведмідь)
Біля річки, на місточку ведмідь примостився,
А ні окунь ні карась чомусь не ловилися.
Від голоду вже живіт прилипав до спини,
А у відрі не було жодної рибини.
Лазив вранці він на дуба меду в бджіл просити,
Покусали бідолаху ,ні щоб пригостити.
Коли летів із дерева, то прищемив лапу,
Із сніданком не везло зранку косолапому.
І тут ніби сон приснився, чи ,може ,привидилося,
Щось пахуче і чумазе на берег зкотилося.
Ведмідь навідь одягнув свої окуляри,
Щоб поглянути уважно на оту примару.
-Хто ти будеш,солоденький, і куди котився?
Може йдеш до мене в гості й в лісі заблудився?
Колобка насторожила солодка розмова,
І включилася в роботу його кругла голова.
-Що ви ,дядьку Ведмедику ,який солоденький,,
Пересолений я дуже і давно черственький.
Я б і радий щоб мене ви хоч покуштували,
Та не хочу щоб даремно зуби поламали.
Я із тіста колобок із села тікаю
І уже четвертий день по лісі блукаю.
Зачерствів ,засох давно і дуже стомився,
Ще й ,як падав ,то болотом трохи забруднився.
Пообідати в ведмедя пропала охота,
До рибалки повернувся,хоч якась робота.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931025
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.11.2021
автор: Таїсія Діброва