Ніжно сонце похилилось до землі низенько,
Ген до лісу, придивилось, холоди близенько,
Скрізь панянка мандрувала, осінь золотава,
Листя до́низу спадало, наче то забава.
Є ого́лені дерева, стовбури блискучі,
Скоро зи́монька нагряне й морози кріпучі,
Ще цілу́є сонця промінь, листочки багрові,
Під нога́ми скрізь їх купи…. Різнокольорові.
Час від ча́су десь ворона, різко б`є на сполох,
Сухе ли́стя пошарпане, сіялось, як порох,
Сірий по́піл розсипався, притрусив довкола,
Трава со́нна, руда, скрізь угасла, зовсім квола.
Захова́вся папоротник, в павутинній сітці,
Стало ти́хо, все завмерло і вода у річці,
Пізня о́сінь, розхлюпала фарби чорні й сірі,
Дуже си́ро й прохолодно, приховались звірі.
Опусти́ла сумно плечі, осінь золотава,
Дощ услі́д кидав краплинки, - Ой, як я пристала,
Темний пла́щ і руда шляпа, спокою немає,
То запла́че, то сміється, на мить задрімає.
10.11.2018р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931062
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.11.2021
автор: Ніна Незламна