Сняться дивні сни.
Хто зміг би розгадати
Навіяне за ніч?
Як їжачки колючі
У сни мої пробрались?
Старезні книги,
Неначе темінь ночі.
Хто їх зрозумів?
Не букви – дивні знаки
На пам’яті століть.
Сідає сонце
І день повільно гасне.
Сумно на душі.
І тільки матіоли
Світ пахощами повнять.
Світанковий час
Туман над лугом висне
Наче молоко.
З надією стрічаю
Схід сонця і новий день.
Не танець – драма.
Сухе листя кружляє
в прощальнім вальсі.
Згребуть і, врешті, спалять
Під усміх злої пані.
Монетки наче –
Березові листочки
Лежать на стежці.
Збираю у кишеню
Це осені багатство.
Що, врешті, маєм,
Проживши вік земний свій?
Пам’ять і печаль.
Та ще незмінно синє
Без меж високе небо.
Ріка життя надповна
Бурхливим плином.
Кам’яне русло.
І я листком осіннім
Пороги пропливаю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931195
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.11.2021
автор: Едельвейс137