Жила-була поми́лка,
Чи по́милка — не суть...
Однак, аж до могилки
Змогла собою буть.
Одна, кому вдалося
Душею не кривить,
Із тих, у кого просять,
Щоб потім не любить.
Давно байдужі слава,
Чесно́та показна,
Помилці не цікаво,
Награлася вона.
Вона стількох навчила,
Скількох і не змогла,
Достатньо, щоб могила
Повік не заросла.
Все ходимо до неї,
Став цвинтар прохідним,
Мов зіркова алея...
Пора уже, ходім?
Підемо, відзнайдемо
І буде що робить!..
Й нікому не будемо
[s]Казать[/s], ой!..
Говорить...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931493
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.11.2021
автор: Ніколя Петрович