Йдучи по світу і з людьми,
При зустрічі вітався.
Пройшов я дуже довгий шлях,
То й з багатьма я знався.
Багато в світі є країн,
І різні там є люди.
Тож і вітаються вони,
По різному теж, всюди.
Хтось каже “Здравствуй!” чи “Привіт!”,
“Гут моннінг!”, “Гутен таг!”.
Чи, головою лиш кивнуть,
А десь, минають так…
Радієм, добрі люди йдуть,
Виносим хліб і сіль.
Й тоді вітаємо гостей,
Що прийдуть звідусіль.
Колись, хто входив в дім чужий,
З далекої дороги,
Казав господарям: “Мир Вам!”,
Та кланявся їм в ноги.
То й зустрічали тих людей:
“Й Тебе приймаєм з миром”…
Буває інший хтось зайде,
Та скаже: “Слава Богу!”,
“Навіки славимо його!,
І щастя всім, в дорогу”.
За атеїстичної доби,
Про Бога геть забули ми.
Навчились:“Здрасьтє” та “Прощай”,
Слова чужі: “Хелло, Гут бай”.
Забули з Батьком як вітатись,
Із Мамою, йдучи прощатись.
Що всі ми сестри і брати.
Що разом нам вперед іти.
Тож нагадаймо внукам й сину,
Як Словом, Славить Україну.
Слова, що Добрі треба знати,
Та вміло їх використати.
Тоді й Героям буде Слава!,
І стане сильною Держава.
© В. Небайдужий. М. Київ. 2021 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931547
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.11.2021
автор: Небайдужий