Я дуже люблю цю красу незрівнянну,
В парчовому платті, для вітру кохану.
Вона то сміється, а то бува плаче,
Та все ж вам скажу, має серце гаряче.
З дощами холодними любить дружити,
А ще вона віддано вміє любити.
Весільні музи́ки пісень їй заграють,
То гори й долини від них завмирають.
І лине луною далекою пісня,
Кружляє і падає золотом листя.
Природа для неї встеля килимами,
Доріжки, алеї і сиві тумани...
У кошику в неї завжди є дарунки,
На диво - картинах лиша візерунки.
Бурштино́ві відтінки лишають сліди,
У цю пору вона незрівнянна завжди.
Я з нею стрічаюся кожного ранку.
Як тільки відшторю з вікна офіранку.
Всміхаюсь до неї, вітаюся щиро,
Її не любити скажу, неможливо...
Автор Тетяна Горобець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931648
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.11.2021
автор: Тетяна Горобець (MERSEDES)