...А осінь так благала зиму зачекати,
Ні покривати барв її холодним сріблом.
Не одягати землю у весільні шати,
Бо ще вона не докохала, не доквітла.
Недоцілована в саду стоїть калина,
І недопещені дуби її торканням,
І райські яблучка, і грона горобини,
І хризантем пелюстя в трепетнім чеканні.
Ще кілька днів у праві володіти світом,
І дарувати людям різнобарвні днини,
Бо вже грудневий із-за пліч голосить вітер,
Падуть додолу тихо ягоди шипшини,
Покірно клоняться і скрапують у трави,
Прийнявши долю, мов коханці в день розлуки.
В пустій надії, що повернуться заграви,
Дерева в-вись, немов до Бога, тягнуть “руки”.
Просила осінь. Та благання всі даремні.
Зима на зміну йде. Через віки щороку.
Як не проси спинити плин життя буремне,
Лягають з осеней у зими наші кроки.
©Н.Хаммоуда.
23.11.2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931824
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.11.2021
автор: Наталя Хаммоуда