І так він її втрачав,
Не рідну, чужу, забуту.
Не чувши палючих фраз
Які мовчала у слід.
Викреслював, дарував,
Закохану і здобуту.
Без чисел імен і назв
Закрився в холодний лід.
І так він її впустив,
Чи то відпустив навмисно,
Розбивши тендітний світ
Тих мрій що сам показав.
І більше не говорив,
А сльози скляним намистом,
Лиш часом скупе "привіт"
А потім мовчав...мовчав
І так вона ледве йшла,
Від спогадів і від нього,
Все далі від власних драм
Все ближче до нових днів.
І так вона там знайшла
Когось уже точно свого .
А той що її втрачав...
Ні, так і не зрозумів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932050
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.11.2021
автор: Svetastik