Душа моя, немов ліхтар, що серед лісу,
Котрого хтось отак безглуздо помістив,
Немов омита в мертвих водах Стіксу,
Хоча про смерть ніхто не сповістив…
Я не даремно, як отой ліхтар у хащах,
Життям палаючи, освітлюю пітьму,
Хоча, можливо, записали до пропащих,
На перекір усім яскравістю живу!
В житті нічого не буває на даремне,
Бо жоден волос ще із голови не впав,
Явно освітленим стає завжди таємне,
Коли Всевишній цього справді забажав…
Ото ж живу і, як ліхтар цей одинокий,
По Волі Божій, світлом теплим догорю,
Душевний завше буду зберігати спокій,
Бо в небуття безслідно і по смерті не піду…
© Іванна Осос
#поезія_Іванна_Осос
26.11.2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932052
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.11.2021
автор: Lilafea