Я хочу довго заблукати в лісі,
Поміж оголених дерев і кущів,
У срібних краплях, скрізь гілочки лисі,
Ледь почорнілі від вразливих дощів.
Вони напевно від смутку дрімають,
Що поскидали золотисте вбрання,
Що їх птахи, ранком не привітають,
І не зігріє дзвінке щебетання.
Я, як колись, хотіла б теж почути,
Від того співу серце завмирало,
Тепер і досі не можу збагнути,
Чому так швидко літо відбуяло.
Не раз спинюсь, озирнуся довкола,
Проміння сонячне ніби й яскраве,
Чому в дерев, душенька охолола,
Хоч сонце гріє й доволі ласкаве.
На все свій час, як і в житті буває,
Мабуть, як всі, чотири пори року,
Весна від роду - дитинство втішає,
А згодом молодість радує око.
Бо вже ідеш, тим шляхом, літню красу,
За щастя сприймеш, ти мудрість і зрілість,
Сміло в супротив буремному часу,
Життя пізнаєш, не відчуєш слабкість.
Ти досягти,спроможний вищих вершин,
Сім’ю замати, благословить дітей,
Чомусь замало, для тебе тих хвилин,
Сповна вселити, задум своїх ідей.
Пора осіння, онуки на руках,
Срібляться коси, думок забагато,
Ще обійняти, їх годен, ніби птах,
І влаштувати,для них дивне свято.
Коли, при зустрічі, ті оченята,
Сяють зірницями і усмішки на обличчях,
Найкраща втіха, коли рученята,
Чола торкнуться, вже й сльози на очах.
Серце співає, ти пізнаєш радість,
Та час летить, осінь скидає листя,
Хмариться небо, підступає старіть,
Та не бажаєш, ти із цим змириться.
А згодом зимонька так захурделить,
Що заспіває з вітром колискову,
Хоч і доріжки снігами застелить,
Іще зустрінеш зіроньку ранкову.
Надій не втрачу, поблукати в лісі,
Де кучугури в сонячному сяйві,
На якісь миті загублюся в часі,
Щоб не догнали, думки жалкі й зайві.
24.11.2021р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932454
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.11.2021
автор: Ніна Незламна