* * *

Оці  святі  сліди  непроминання,
Ці  вічні  руни  древніх  молитов.
Коли  стежки  –  одні  суцільні  рани
І  менше  віри  в  те,  що  Бог  –  любов.
І  світ  оцей  –  далеко  не  нірвана,
Бо  рваний  на  парцели  вже  стократ.
І  те,  колись  непізнане,  вже  знане,
Та  й  невідомо,  хто  для  кого  брат…
Бо  так  багато  величі  в  дрібному,
Помежи  люду  безліч  «королів».
А  що  по  нас,  а  що  відтак,  потому,
Коли  забране  віри,  волі,  слів?..
А  нині  гучно  божаться  безбожні
І  б’ються  в  груди…  що  їм  суєта?
І  стелить  грудень  білосніжне  ложе,
І  жде  Марія  чистого  Христа…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932695
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.12.2021
автор: Леся Shmigelska