Коли здається - марно все
та ілюзорно в цьому світі -
що ніч ховає, день несе
і беззміствно зшито миті...
знай, що одне живе,росте
і суперечності єднає,
таке у складності просте -
це відчуття, що ти кохаєш
проси себе і небеса
крізь нерішучість , як провину
щоб той вогонь не загасав
допоки тіло не покинеш
щоб зберегти,забувши вік,
і накопичувану втому,
переступити з ним поріг
і там відчути себе вдома
і бути мудрим саме так,
як тільки серце твоє знає
і саме в ньому нести знак,
бо більш надійних місць немає...
промовить істинне в тобі,
як не затьмариш свою волю
і виділяться із юрби,
неначе співпадають двоє:
то можем бути я і ти,
чи погляд й квітка, спів і нота -
наближення до повноти -
у найдовершену істоту
і це для всіх єдина путь
якою попри біль і спротив
віками рухались і йдуть
і байдуже, ким був і хто ти
© Олена Зінченко 03.12.2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932706
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.12.2021
автор: Zinthenko Olena