Коли нарешті зникнуть міражі,
Й туман осяде краплями на травах,
Дозволить сонце показатися душі,
Тій тихій, що не любить все яскраве.
І сидячи на холодному порозі,
Вглядаючись в майбутнє, в далечінь,
Витираючи такі пекучі сльози,
Ховаючись від злих й гучних створінь,
Вона лічитиме зірки аби зігрітись,
Відкидатиме теорії буття.
Як добре, що такий безмежний Всесвіт
Заспокоює й дає надії почуття.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932923
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.12.2021
автор: Mezu Svitlana