Прасовану до блиску шовку тишу
Свідомість кроїть куканням зозулі.
А за вікном зима хлібину кришить
На краєвиди, в мряці потонулі.
Не скам’яніє висохла палітра
На ієрогліфах незрозумілих,
І тиша ще розгойдається вітром
й впаде листом останнім відшумілим.
Землі ледь доторкаються крихтини
Й щезають ще до клику «гулі-гулі».
Короткий день зависнув в павутинні.
Його буття також не має дублів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932998
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.12.2021
автор: Valentyna_S