З апаратами штучного болю
Зависаю у пам’ять лунку…
Це ж не вийти вже більше із бою,
Доки дух у терновім вінку.
Це ж не стати ні морем, ні степом
У своєму глухому куті…
Пронесеться безмежжя під небом
І земні розкодує путі.
Й може, ще розговіюсь востаннє –
Після всіх воскресінь – в благовіст.
І застигне у жилах прощання,
Мов на площі душі обеліск.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933003
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.12.2021
автор: aleksgun