Зима розсипає із неба мовчання.
Своїми руками
Замішує наше земне існування
Нарівно із ліні зі снігом та снами.
Вона промовляє півтінню тремтіння,
ти чуєш? Це тиша
Шепоче курсивом гілляччя сплетіння,
читає уголос обвітрені вірші.
Природа німує – снігами римує
тире із крапками.
І пауза – вміла майстриня – гаптує
сріблясте рядно крижаними нитками.
Зима колисанку співає вітрами,
Лишає віч-на-віч
Тебе із думками, своїми піснями
Цілує у щоки й шепоче :
Добраніч.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933101
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.12.2021
автор: vero.ronica