Оця зима вже сотні літ
Стоїть, мов срібна молитовня.
Неначе повня, білий світ.
І наче світ цей – дивна повня.
Снігів по вінця, снів катма.
Спинися, віхоло, тихіше!
Нехай замріяна зима
На склі застигне білим віршем.
Оця розхристана юдоль –
Моя покута й нагорода.
І поки ми шукаєм доль,
Вони самі по нас приходять.
А ти про добре говори,
Про щось невічне і нестримне.
Сніги, насіяні згори,
Назавтра щедро зродять скипнем.
І заворожені ліси –
Такі пророчі, як предтечі.
І добрі з неба голоси
Про теплий щем в крилі лелечім.
Лиш не гріши, що юги злі,
Густі сніги, як білі руна.
Оцій зимі вже сотні літ,
А ти душею й досі юна…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933182
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.12.2021
автор: Леся Shmigelska