[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=tvKu1wn7-eU[/youtube]
Жахнулись хмари - сонце сходить,
Горить, як ватра горизонт.
І новий день вже верховодить,
У нікуди тікає сон.
Із квітів падає роса,
Щоб напоїть так спраглу землю.
Неначе вранішня сльоза,
Упала в землю недаремно.
Умила гарно своє личко,
На небо очі підвела.
Така була у неї звичка,
Від сонця очі відвела.
А поряд квітів розмаїття,
Не запізнилася весна...
На небі тухне враз багаття,
І хмара сіра наповза.
Полився дощ весняний, теплий,
Його чекали так усі.
Земля врятована, промокла,
Їй мало так було роси.
Та хмари сонце не сховають,
Воно крізь хмари й дощ пройде.
Проміння квіти знов спивають,
А сонце новий день веде...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933327
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.12.2021
автор: Н-А-Д-І-Я