Познайомимось, малята?
У історіях я – ас!
Машу можете не звати –
Я сама примчу до вас!
Серед двору літнім ранком
Завищало порося:
Сходами лечу із ґа́нку,
У дворі кричать всі: сядь!
Та зове кудись метелик –
Шлях крізь пасіку проліг,
Яблуками двір застелить –
До смаку мені, малій!
Хто тут в лісі? Що розводить?
Знову загадка якась?
Що за звір? Яка порода?
І – за яблуко взялась…
У дзижчанні знявся вулик –
Ледь в будинок встигла я.
В хаті все перевернула,
Словом, матінка моя…
Повернувсь ведмедик… лютий…
В хаті бруд і двір – верх дном.
Я ж на ліжку – мов батуті
Пострибаю все одно.
Завернув мене до пледу
(Мабуть, знову буде гра!)
Їде і мовчить ведмедик,
Ніби в рот води набрав…
На галявині залишив,
Сів на велик – і «бай-бай!»
Вдома в нього спокій, тиша
І без Маші справжній рай.
Прибирав Мишко до ночі,
Змовк в дворі бджолиний хор.
Потемніло. В лісі – вовчик.
Йде за мною… Форс-мажор…
Їде знов велосипедом,
Не згубити б той маршрут!
Я ж попереду ведмедя
Шмиг в будинок – ось я, тут!
А Мишко блукає лісом:
«Зникла я… В дитини – шок…»
Зовсім носа той повісив,
Як додому сам ішов.
Двері прочинив – о диво!
Машо! Шкодо неможлива!
… З цього дружба й почалась.
(А до вуликів вже – зась!)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933602
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.12.2021
автор: Білоозерянська Чайка