« Я бачив, як вітер
берізку зламав...»
Ранок
Які обереги, то й доля така,
які береги, то така і ріка...
а дні і літа, наче листя беріз,
несе течія ручаями зі сліз.
Несе і вертає у рідні краї,
осінні дощі поливають її...
і падає злива із неба туди,
де зі́йде зело із роси і води.
І поки повіє хуртеча зими,
стихію її не зупинимо ми,
а як завітає ще й осінь сама,
надії на долю щасливу нема.
У цю течію не ступає ніхто,
хоч мріє роками прожити за сто,
і в’яне як зілля його ворожби
усе, що потоне у вирі судьби.
Щезають у піні прибою човни,
опала береза оплакує сни
і душу охоплює тиха жура,
що гіллю її усихати пора,
і тільки лозина у ранок ясний
шмагатиме вітер нової весни.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933779
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.12.2021
автор: I.Teрен