я – просто собі чоловік, що розуміє вітер,
і ще багато речей. я знаю, наприклад,
з якої причини плачуть маленькі діти,
коли мені доручають бавити їх і глядіти.
– знаю, бо й сам, як мала дитина,
що любить життя попри все,
бо все – то занадто для мене.
книжка за книжкою ловляться
на мою нехитру наживку:
щоб про мене. – й щоразу автор
промовляє до мене, ніби до себе самого.
що вдієш? – наприклад –
ми живемо в зоопарку.
все, що нам залишається: грати
в космічного вибивного.
десь в мене в пам'яті глибоко
була біла хата, мов печериця.
й виходило так, що вона стояла
на ваших кістках – не бійтеся:
лиш вашими молитвами.
коли я придбав машину –
стареньку, та ще надійну –
я вклав у неї всю душу,
але вона розбилася.
я покохав надзвичайну дівчину,
що вона, чисто ангел, зі мною скрізь.
я назвав її, не подумавши,
пишним єрусалимом,
що в ньому перебуваючи
лиш тоді й пізнаю своє життєве покликання.
я сказав їй: як же я можу лежати
на печі, коли треба грати
в космічного вибивного?
spaceball ricochet, t.rex
https://www.youtube.com/watch?v=SXAWziOJ_78
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933904
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.12.2021
автор: mayadeva