Петро вже звик сам по собі,
тримав курей.трохи качок,
город чистенький, не в бур"яні,
от тільки сам і рій думок.
Жінка давно пішла до Бога,
він пам"ятав беріг сім"ю,
дочка і син свої дороги,
вони далеко у чужім краю.
Вивчили внуки українську мову,
з ріднею дід спілкується щодня,
та тільки поруч нема когось близького,
отож болить самотністю душа.
В Іринки діти також за кордоном,
бо нині в нас такі тяжкі часи.
Дочка і син зрідка бувають вдома.
вони вже там напевно назавжди.
А внуків двійко,то така вже справа,
онук і внучка в старшої доньки,
в сина сім"я та діти заважають,
в невістки гроші в голові та "бутіки".
Обоє двоє давно одинаки,
і осінь їх давно поцілувала,
та хочеться тепла від доброї руки,
і він чекав,вона того чекала.
Остання зустріч в пам"яті застрягла,
може то знак ,чи доля посміхнулась,
і він до ласки і любові спраглий,
вирішив діяти ,щоб мрія збулась.
Знайшов адресу і номер телефону,
та й вирішив поїхати до міста.
цукерки,квіти і подався з дому,
назустріч щастю,щоб не було пізно.
Каховка,будинок, а ось її квартира,
чому ж так серце шаленно калатає,
дзвінок, відкрились двері "Це я Іра",
а далі комок в горлі не пускає.
Вона дивилася на нього як на диво,
впустила ,але враз зніяковіла,
а його щастя заливала хвиля,
"Нарешті я знайшов ,нарешті мила."
Взялись за руки і не відпускали,
тихо вели розмову про важливе,
хвилини і години пролітали,
тільки вони все говорили й говорили.
Вона про себе,він про долю однокрилу,
Іра в сльозах і в нього в грудях біль,
уже і ніч прокралася в квартиру,
вони не бачать,бо любов взяла в приціл.
Глибока ніч стояла за вікном,
"Давай вечеряти,поп"ємо чаю",
із ними разом вечеряла любов,
а спокій ангели охороняли.
"Петро прошу не будем поспішати,
давай з дітьми розмову проведем.
"Звичайно згоден,бо я батько,а ти мати,
і для дітей з онуками живем.
Петрові діти за батька пораділи,
Іринкина дочка бажала щастя,
а син її сказав ,щоби не сміли,
живи сама,так буде краще.
Сиділа плакала і осінь і Ірина,
що ж сину в цій історії не так,
а він багатий турбувався за квартиру,
щоби не видурив у матері чужак.
Зібрались сиві і вели розмову,
як же їм бути ,як з сином повестись,
"Якщо квартира заважатиме любові,
візьми на сина в заповіті відпиши."
"В мене є дім і в домі все.що треба,
ще два паї,присадибна ділянка,
а головне ми двоє під щасливим небом,
разом від вечора і до світанку."
Син зажадав розмови із Петром,
кричав, погрожував і лаяв на всі боки,
Петро розгублено журився над столом,
"Як же нам Іро звільнитись від мороки."
Вона заплакана схилилась на плече,
він нервував: "Чому це з ними",
"Давай ще почекаєм,хоч серденько пече,
давай все зважимо,що за,що проти милий."
Незнамо як гукнула їх постіль,
сховались по кутках зчорнілі тіні.
"Моя найкраща",він їй шепотів,
"Ти мій тепер навіки милий."
Ключі сусідці на ранок віднесли,
трохи речей,таксі везло додому.
Бо твердо знали,що зійшлися їх шляхи,
свої світи не віддадуть нікому.
Як це важливо коханим бути разом,
в городі,у садку.і за столом,
читати у очах лиш тільки радість,
пити любов і дихати селом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934093
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.12.2021
автор: Не Тарас