***
Ну от і осінь розгубила всю красу,
махнула хусткою старою на прощання.
А ти виходиш на дорогу запасну,
яку відміряла пора твоя остання.
По висхідній вогню горіти до піке
(політ по вертикалі вниз – одне з означень…).
Життя прекрасне і по-своєму легке:
на мертвих петлях бережи обличчя (плачеш?).
А те, що грудень вкотре - дякуй! Стільки зим
годинник відбивав дванадцяту на свято…
За вечір ніжно- білий дякуй, разом з ним
дозволь вустам навпроти поцілунок м’ятний!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934159
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.12.2021
автор: Надія Позняк