Колосок.... Хоча б один-єдиний колосок..."
У Бога з відчаю й надією просила.
"Нагодувати моїх голодних діточок..."
Думками мати в хатині голосила.
Знесилена у відчаї й німім безсиллі
Благає мати: "Господи, допоможи..."
В її душі, в маленькому й сухому тілі
Ще жевріє вогонь надії й доброти.
"Чому завмерли дітоньки!? Чому не плачуть!?"
Як впала в темне забуття, не пам'ятає...
А їсти хочеться, але вона терпляче
Життя хвилини у смерті вириває...
Болить душа. Сльози на очах за ті часи,
За лютий голод, що прийшов в нашу країну.
І я благаю, і ти зі мною попроси:
"Дай Боже миру, достатку Україні!"
© Svetoviya. 21.12.2021
Ілюстрація з інтернету . Дякую автору!
Мені пощастило доторкнутися і прожити певний час з
людиною, яка для мене історична особистість. Це моя
прабабця Марія (лагідно Маня) 1909 року народження.
І спогади про її розповіді, про ті роки Голодомору,
надихнули на створення цього вірша.
Дякую за увагу!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934579
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.12.2021
автор: Svetoviya