Яка ти в мене непостійна, Музо
Удвох з тобою нам буває тяжко,
Твої рядки то мертві, заскорузлі,
З словами ,що у них постійно грузнуть,
А то літають легко ,ніби птАшки.
Бува сердито все запхну до столу-
Із серця геть і з голови моєї!
Ти ж там попорпаєшся трохи кволо,
А потім хитрим оком- блик довкола,
І знов в моїх думках твої ідеї.
З тобою ми , подруго, дуже вперті.
І хто кому псує життя неспинно?
Бо знов рядки покреслені,затерті,
Й летять листки зім'Яті, передерті
Пташиним пір'ям сумно у корзину.
З тобою вдвох ми оспівали осінь.
І знов над вухом впертий шепіт чую-
Твоя уява уже зиму носить,
В мереживо вплітає білі коси,
Та може я стомилася і досить?
Ти ж виснеш на плечах моїх - й пишу я.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934805
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.12.2021
автор: Lesya Lesya