Загарбані ми від часів Святослава,
Це ж скільки пройшло поколінь?
Плечей не розправить держава,
Допоки не встане з колін.
Вогнем і мечами нас зайди хрестили,
Топили в Почайні Богів.
Впивались в крові крутосхили,
В пітьмі чорноризих попів.
В традиціях, вірі і мові основа,
Як привязь чужого гужа.
Народу душа у оковах.
В неволі хозарській душа.
Престол і клейноди украла Юдея.
Свого нав’язала Христа.
На трон посадила лакея,
Несем на Голгофу хреста.
Чужим бо служим, нема опори,
Тому в нас доля зла.
Викошують голодомори,
Тримає в зубах імла.
Дві тисячі років в Горбах євреї,
Нас наче давно нема.
Гетьманами ж бо євреї,
Украйна німа дріма.
Від жиру їх «вищість» впилась єлею,
Створили нам рай земний.
Будують нову Юдею.
Бо спить мій народ чумний.
Вся власть від бога попи їм кажуть,
Євреї ж... вони святі.
Ці правдоньки вам не скажуть,
Злодії бо по житті.
Віками, як цвіль ви, врагам служили,
На нашому тілі прищ.
О, скільки ж ви душ згубили,
Паскуда... й тепер мовчиш.
Проклята й ворожа ти є Візантіє.
Породження зла - Москва.
Ти всіх потойбіч месія.
Твоїх сотворінь Орда.
Живемо у ночі Сварожій відтоді,
Але ж закінчиться тьма.
Не довго церквам у злоті,
Позбавимось ще ярма.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935167
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.12.2021
автор: Волиняка