хурделить вітер холостий
і губи пестить
напевно чули голоси
на перехресті
немовби грає він вдові
та на баяні
бо стихли мідні духові
і дерев’яні
усе зрівнялося з усім
пухким і білим
не буде більше голосінь
над тлінним тілом
він їй присвячує пісні
літає слідом
а в неї вікна розписні
не тануть літом
повиростали їх сини
пішли світами
вдова не має сивини
минає храми
уже спочили й копачі
і навіть внуки
бере прабаба мов ключи
сокиру в руки
зі стелі вітер сипле сніг
на білі губи
здається навіть уві сні
її він любить
[i]
Марґо Ґейко
Зі збірки "Каліграфія долі"[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935308
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.12.2021
автор: Марґо Ґейко