[i][b]Далеке і близьке[/b]
« На дальній станції зійду...»[/i]
Минуле
Веселкою з Божої пращі
майнула пора золота –
ота, що буває найкраща
у юні лелечі літа.
І досі караюсь нізащо,
що випала доля не та,
коли мою душу пропащу
бере у полон самота.
Та маю надію щоразу,
що пам’ять зі мною, аби
фантомами тої доби
являлись у мороці часу
вистави веселого класу
у вітті старої верби.
[i][b]Близьке й далеке[/b]
« Ми родом із дитинства...»[/i]
Автоцитата
Були ми і щирі, й наївні
красуні – велика й мала:
одну величали – царівна,
трояндою інша цвіла.
Чекали нас лицарі вірні,
надія на долю була...
ми чули і когута, й півня,
а очі хотіли – орла!
А душі у вирій хотіли
і несли усіх журавлі
подалі від краю землі...
ми рано туди полетіли,
а чортики осиротілі
очікують нас у гіллі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935323
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.12.2021
автор: I.Teрен